Основні теоретичні положення теми. В зв'язку з тим, що хворі в післяопераційному періоді потребують максимальної уваги, постійного динамічного спостереження та догляду

В зв'язку з тим, що хворі в післяопераційному періоді потребують максимальної уваги, постійного динамічного спостереження та догляду, своєчасної корекції лікування, то часто їх після операції помішують в відділення анестезіології та реанімації (ВАР), або в відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ), або в палати інтенсивної терапії (ПІТ). ПІТ організуються в хірургічному відділенні поряд з постом медсестри, або процедурною. Вони обладнуються системою для централізованої подачі кисню, апаратами для штучної вентиляції легень, наркозним апаратом, контролюючою та іншою спеціальною апаратурою.

Спостереження за пацієнтами в ВАР, ВРІТ та ПІТ характеризується безперервністю та цілеспрямованістю і може бути: візуальним, лабораторним, за допомогою моніторів і змішаним.

На кожного хворого в ПІТ заводять карту погодинного спостереження і листок лікарських призначень, куди на протязі доби через 1-3 години заносять показники дихання, кровообігу, температуру тіла, діурез, кількість виділень через катетери та дренажі, обсяг введеної та виведеної рідини.

Найпростішим і найдоступнішим є візуальне спостереження (звертають увагу на стан і свідомості, поведінку, колір шкіри, температуру тіла, частоту та глибину дихання, наявність кашлю, характер мокроти, тощо).

За допомогою моніторів проводять контроль і реєстрацію показників гемодинаміки (пульс, центральний венозний тиск, АТ, ЕКГ), функцію органів дихання (частота дихання, ДО, МОД, вміст СО2), центральної нервової системи (ЕЕГ), терморегуляції (температуру тіла), тощо.

Проводяться також необхідні лабораторні аналізи (кількість еритроцитів, лейкоцитів, гематокрит, коагулограму тощо). Найчастіше описані методи спостереження проводяться в сукупності.

Спостереження за пацієнтами в ВАР, ВРІТ проводиться спеціальною бригадою. За штатними нормативами на 6 хворих повинен бути 1 лікар реаніматолог і 2 медсестри. В ПІТ постійне спостереження ведеться черговою медсестрою до повного пробудження після операції, а потім хворий часто провідується лікуючим або черговим лікарем. На 3-4 день пацієнти переводяться в палати загального профілю.

Догляд за хворими, оперованими на черевній порожнині, грудній клітці, сечовидільній системі базується на засадах загального догляду, але мають деяку свою специфіку. Вона характеризується в першу чергу порушеннями функції даних систем.

Проявами порушення функції органів травлення є: біль в животі та диспепсичні прояви - нудота, блювання, печія, відрижка, здуття живота, запор, пронос.

Біль в животі виникає внаслідок скорочення гладеньких м'язів органів травлення при подразненні їх больових рецепторів різними зовнішніми чинниками (харчовими продуктами, лікувальними засобами, отруйними і токсичними речовинами), а також гістаміном, вільними радикалами, серотоніном, автоімунними комплексами, алергенами, перекісними сполуками, продуктами недоокислених речовин, які утворились в результаті різноманітних патологічних станів чи безпосереднім подразненням очеревини під час операції, перитоніті або внаслідок запальної реакції в черевній стінці, як результат операційної травми.



Характеристика болю:

• за характером - приступоподібний (спазм гладких м'язів), постійний;

• за розповсюдженням - генералізований (по всьому животу), локалізований (з іррадіацією, без іррадіації);

• за проявами — ниючий, колючий, стискуючий, ріжучий, оперізуючий;

• за тривалістю постійний, епізодичний;

• за інтенсивністю — помірний, інтенсивний, надмірний.

Найінтенсивніші болі зв'язані з порушенням кровопостачання (ішемічні), це, насамперед, при тромбозі, емболії судин брижі, завороті кишечнику, вузлоутворенні. Досить інтенсивний біль спостерігається при перфорації порожнистого органу живота.

В післяопераційному періоді біль інтенсивний і постійний, що вимагає призначення наркотичних засобів. Через 2-3 доби інтенсивність болю зменшується, що дозволяє обмежуватись ненаркотичними середниками. Як правило, на 4-5 добу при нормальному перебігу післяопераційного періоду пацієнти відказуються від призначення знеболюючих.

При появі раптового інтенсивного болю в животі необхідно прикласти міхур з льодом на живіт, негайно викликати лікаря, не застосовуючи ніяких знеболюючих засобів, щоб не змазати клінічну картину захворювання.

Нудота - неприємне відчуття, яке характеризується слабкістю, салівацією, часто є провісником блювання.

Перша допомога - заспокоїти хворого, дати доступ для свіжого повітря в палату, запропонувати декілька ковтків прохолодної води з настойкою м'яти, або таблетку валідолу під язик. При тривалій нудоті викликати лікаря.

Блювання - рефлекторний акт, що виникає внаслідок збудження блювотного центру і характеризується викидом вмісту шлунку назовні.

По своїй природі розрізняють блювоту центрального (ураження головного мозку чиотруєннях) і периферичного (подразнення рецепторів травного тракту) характеру.



Блювання може бути: одиночним, повторним, багаторазовим (нестримним). За характером вмісту: слизистою, з залишками свіжої їжі, з рештками неперетравленоі їжі, яку було прийнято напередодні (при стенозі вихідного відділу шлунку), з домішками жовчі (часто при патології жовчних шляхів), з домішками тонкокишкового вмісту (калова блювота при непрохідності кишечника), кавової гущі, або згустків крові (при кровотечі із стравоходу чи шлунка).

Особливо небезпечним с блювання в непритомному стані, або в період виходу 11 наркозного сну в зв'язку з попаданням вмісту шлунку в дихальні шляхи і асфіксією хворих або виникненням аспіраційноі пневмонії

Перша допомога - хворому необхідно надати сидяче, або лежаче (на боці) положення. Голову розміщують нижче тулуба. До рота підносять ниркоподібний тазик. Блювотні маси залишають до приходу лікаря. Після блювання рот пацієнта (важкохворого) очищують за допомогою вологого тампона, іншим полощуть рот теплою водою. При повторному блюванні хірургічним хворим вставляють шлунковий зонд і проводять промивання шлунку. При необхідності залишають зонд на декілька годин, або на добу.

Відрижка - самовільний вихід газу із шлунку або його вмісту в ротову порожнину, ш' виникає внаслідок антиперистальтики

Перша допомога - хворому дають настій плодів кропу запашного, кореня валеріани квітів ромашки, м'яти перцевої. На спігастральну ділянку можна прик.іасти грілку спиртовий компрес.

Печія (згага) - характеризується печінням за грудниною або в глотці і виникає внаслідок закидання шлункового соку в стравохід при підвищенні кислотності шлункової с соку, порушенні евакуації із шлунку чи недостатності кардіального жому.

Перша допомога - дають обволікаючі засоби (кисіль, білок курячого яйця, відвар насіння льону, кореня солодкі) продукти, що мають лужну реакцію (ряжанку, вершки, мінеральну воду: Боржомі, Поляна Квасова, Лужанська), а також оксид магнію. В післяопераційному періоді вона може свідчити про застій в шлунку чи йогокуксі при невідновленій перистальтиці кишок.

Гикавка - раптовий вдих із характерним звуковим упроводженням, що спричиняється судомним скороченням діафрагми. Виникає рефлекторно, але може спостерігатись при подразненні діафрагмального нерва, іноді в післяопераційному періоді. Приступи можуть тривати іноді на протязі декількох днів, їх трудно вгамувати.

Перша допомога — для пригнічення рефлексу рекомендують натиснути пальцями на очні яблука, між ніжками кивального м'язу, натужитись, на висоті максимального вдиху, затиснувши ніс (прийом Вальсальви), надавити рукою на епігастральну ділянку, короткочасно затримати дихання на висоті вдиху, призначити таблетку валідолу під язик.

Метеоризм — відчуття розпирання в животі внаслідок накопичення газів в кишках або порушенні перистальтики. Часто спостерігається в післяопераційному періоді внаслідок парезу кишок.

Перша допомога - якщо не протипоказаний прийом рідини, то рекомендують водну витяжку плодів кропу запашного або ромашки лікарської, активоване вугілля, карболен. При тривалому здутті — газовідвідну трубку в пряму кишку. Це гумова трубка завдовжки 20-25 см, яка після змазування її вазеліном вводиться коловими рухами в пряму кишку на відстань до 20 см хворому, який знаходиться на лівому боці. Після цього хворого перевертають на спину, підкладають під нього судно, в яке опускають вільний кінець грубки, яка залишається в прямій кишці па протязі 2-3 год. При необхідності через деякий час процедуру можна повторити.

Для стимуляції перистальтики використовують гіпертонічну клізму, або клізму за Огнєвим. Для гіпертонічної клізми використовують 10% розчин натрію хлориду або 20-30% розчин магнію сульфату в кількості 100-150 мл. Для клізми за Огнєвим використовують по 30 мл гліцерину, 3% розчину перекису водню та 10% розчин натрію хлориду. Гумовою грушею розчин вводять в пряму кишку і хворому рекомендують утримати їх 20-30 хвилин, після чого садять на судно або унітаз.

Запор - тривала затримка (понад 2 доби) виділення калу. Може бути функціонального (гіпотонія або спазм кишечника) чи органічного характеру. Для виключення органічної природи запору проводять обстеження хворого.

Перша допомога - можна рекомендувати їжу багату клітковиною (чорнослив, інжир, буряки, банани, сухофрукти, зокрема курагу, хліб із борошна грубого помолу, вівсяну кашу). Настої трав, що мають послаблюючу дію (жостір, ревінь, олександрійський лист, кора крушини). З метою спорожнення кишечника використовують очисну клізму. Для чого в кварту Есмарха набирають 1 – 1,5 л води (при атонічному запорі - t° 18 - 220С, при спастичному - 30-35° С). Після обробки наконечника вазеліном, в положенні на лівому боці вводять його в пряму кишку, відкривають кран і впускають воду. Після цього пропонують полежати 10-15 хвилин на спині, і після цього, як правило, наступає ефект. При тривалому запорі з утворенням калових каменів проводять механічне пальцеве видалення калу в гумових рукавичках.

Пронос - часте, рідке випорожнення кишечника. В хірургічній практиці зустрічається рідко, в основному, як надмірна чутливість кишечника до деяких харчових продуктів (молоко, овочі), або як результат розрішення кишкової непрохідності.

Перша допомога - використовують настої рослин, які мають дубильні або в'яжучі властивості (кора дуба, ожина, чорниці, кизил, шишки вільхи).

Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань стравоходу.

Найчастіше в клініці оперуються хворі з приводу рубцевої стриктури, раку, ахалазії стравоходу.

В післяопераційному періоді у хворих з анастомозом стравоходу, для зменшення навантаження на лінію швів і профілактики їх неспроможності, проводять зонд через лінію анастомозу. Через такий зонд уже з наступного дня вводяться за допомогою крапельниці харчові суміші. Однак наявність зонду викликає неприємні відчуття, слинотечу, нудоту у деяких хворих, порушується дренажна функція бронхів, що сприяє розвитку пневмоній. Іноді тривале (до 5-6 днів) стояння дренажу викликає пролежень в ділянці швів, тому зонд утримують не довше, ніж 3 дні.

У пацієнтів з неоперабельним раком стравоходу, або тих, що не можуть перенести радикальну операцію накладають гастростому (вшивають трубку в шлунок і його підшивають до передньої черевної стінки). Через трубку в шлунок з наступного дня вводять 1 харчові суміші (обсягом до 1 склянки за один прийом), в подальшому обсяг суміші збільшують. З 12-14 дня трубку після введення їжі можна видаляти до наступного годування. При підтіканні їжі чи шлункового соку шкіру навколо фістули обробляють цинковою маззю або пастою Ласара.

Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки.

Найчастіше оперуються хворі з приводу ускладненого перебігу виразкової хвороби шлунку та 12-палої кишки, рідше з приводу раку шлунку, дивертикулів. Найтиповішими операціями для лікування виразкової хвороби являється резекція шлунку (видалення частини органу), або різного виду ваготомії (пересікання гілок вагусу) з дренуючими чи без них операціями.

В післяопераційному періоді для дренування шлунка або його кукси вставляють постійний (на 2-3 дні) або перманентний (1-2 рази на добу) зонд. При постійному стоянні дренажу слідкують за його функцією. При відсутності виділень з зонда не говорить про те, що в шлунку немає вмісту. Для перевірки його прохідності періодично вводять по 30-50 мл води. Воду треба вводити повільно, без зусиль, або самопливом, щоб не викликати неспроможності швів анастомозу.

Для дренування шлунка використовують спеціальний шлунковий зонд. Його змочують водою або вазеліновою олією вводять в рот або в нижній носовий хід. Коли кінчик зонда досягне кореня язика хворому пропонують зробити декілька ковтальних рухів, зонд при цьому проводять в стравохід на 40-45 см. При виникненні збудження або нудоти у хворого, його необхідно заспокоїти, запропонувати зробити декілька глибоких вдихів і продовжити введення зонду в шлунок. При наявності в шлунку слизу, застійного вмісту, залишків крові їх відмивають до "чистої води".

Догляд за хворими, оперованими з приводу жовчнокам'яної хвороби або холециститу. В зв'язку з тим, що на сьогоднішній день хворі з приводу холециститу оперуються малоінвазивними (лапароскопічними) методами, що особливо не впливає на загальний їх стан, то спеціального, крім загального, догляду вони не потребують. Якщо проводилось дренування холедоха, то необхідно слідкувати за кількістю виділеної жовчі за добу, її характером, вести облік

Догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань тонкої та товстої кишки На тонкій кишці хворі оперуються в основному з приводу кишкової непрохідності і лише рідко з приводу пухлин. Після операції, як правило, проводиться інтубація кишки зондом до ілеоцекального кута. Тому необхідно стежити за кількістю виділеного вмісту, його характером, періодично (3-4 рази на добу) промивати зонд для профілактики його закупорювання Вести облік виділень протягом доби.

Операції на товстій кишці, особливо після ургентних операцій, рідко закінчуються відновленням безперервності кишки шляхом накладання анастомозу в зв'язку з небезпекою його неспроможності. Операція закінчується створенням колостоми (виведенням кишки на передню черевну стінку). Стому, в залежності від показань, розкривають на 2-4 день. З неї в перші дні виділяється значна кількість рідкого калу, шкіра навколо стоми може мацеруватись, лінія швів інфікуватись. Тому після кожного випорожнення необхідно проводити ретельний туалет навколо стоми, обмивати розчином фурациліну 1:5000, 2% , розчином хлораміну. При необхідності змазувати шкіру пастою Ласара або цинковою маззю. В подальшому користуються калоприймачами - поліетиленовими мішками, які утримуються спеціальним поясом або липкою пластиною, і Догляд за хворими, оперованими на черевній стінці з приводу гриж .

Грижі черевної стінки - захворювання, які супроводжуються виходом внутрішностей за межі черевної стінки з ділянкою парієтальної очеревини через вроджені чи набуті слабкі місця.

За локалізацією розрізняють пахові, стегнові, пупкові, післяопераційні тощо. Післяопераційні грижі, в залежності від розміру грижових воріт, поділяють на малі (до 5 см), середні (від 5 см до 10 см), великі ( від 10 до 20 см), гігантські (понад 20 см). Операції з приводу гриж називаються висіканням грижі.

В післяопераційному періоді хворим рекомендують обмежувати фізичні навантаження, запобігати різких рухів, як і при інших операціях на черевній стінці. У хворих з післяопераційними грижами середніх і великих розмірів додатково рекомендують носити спеціальні бандажі, або підв'язують їх широким рушником, простирадлом для профілактики рецидиву. Хворих з гігантськими грижами, як правило, не оперують в плановому порядку в зв'язку виникненням легенево-серцевої недостатності в післяопераційному періоді, великим ризиком рецидиву. Їм рекомендують носити бандажі постійно.

Догляд за хворими, оперованими з приводу перитоніту.

Перитоніт — запалення очеревини, яке виникає внаслідок запального процесу, перфорації порожнистого органу, травми органів черевної порожнини чи інших причин. Перитоніт буває місцевим обмеженим чи необмеженим, розповсюдженим, тотальним. При перитоніті порушується обмін речовин, функція всіх органів та систем тому і летальність при цьому захворюванні досить висока, тому догляд за хворими повинен бути дуже ретельним.

Для обмеження процесу в нижніх відділах черевної порожнини, де процес всмоктування знижений, хворих помішують в ліжку напівсидячи із зігнутими ногами (положення Фовлера). Стежать за станом дренажів, катетерів, ведуть облік введеної і виділеної рідини.

Догляд за хворими з шлунково-кишковою кровотечею.

Шлунково-кишкова кровотеча може виникати у хворих з виразковою хворобою або ерозіями шлунку та дванадцятипалої кишки, пухлинами шлунку і стравоходу, цирозом печінки, що супроводжується варикозним розширенням вен стравоходу, різними захворюваннями кишечника – пухлинами, неспецифічним виразковим колітом, гемороєм, при прийомі лікарських речовин (ацетилсаліцилова кислота та ін) тощо. Шлунково-кишкова кровотеча проявляється кривавим блюванням, або блюванням, що містить невеликі згусточки, які нагадують кавову гущу, наявністю чорного стільця чи крові в калі і загальними ознаками кровотечі - блідістю шкірних покривів, тахікардією, зниженням артеріального тиску, зниженням показників "червоної крові" (еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту).

Перша допомога - хворого необхідно укласти в ліжко. Забороняють прийом їжі і прийом рідини. На верхню частину живота накладають міхур із льодом. Проводять контроль частоти і наповнення пульсу, рівня артеріального тиску, організовують забір крові для визначення еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, викликають лікаря.

Догляд за хворими, оперованими на грудній клітці

Проявами порушення функції органів дихання є: задишка, кашель, виділення харкотиння, біль в грудній клітці.

Задишка - порушення частоти, ритму та глибини дихання, яка характеризується відчуттям нестачі повітря і е проявом недостатності дихальної або серцево-судинної системи.

Вона може супроводжуватисяяк збільшенням частоти (тахіпное) так і зменшенням (брадіпное) або зупинкою дихання (апное). В залежності від того, яка фаза дихання утруднена розрізняють - інспіраторну (утруднений вдих), експіраторну (утруднений видих) або змішану Причиною задишки є зміна газового складу крові - нестача кисню (гіпоксія) або надлишок вуглекислого газу (гіперкапнія) і може супроводжуватись як центральними (депресія дихального центру) так і периферичними (міопатії, міастенії тощо) розладами регуляції дихання. Задишка може виникати гостро (при закритті повітряних шляхів чи здавлюванні легеневої тканини) або хронічно (в результаті захворювань легеневої системи). Приступ раптової задишки носить назву задухи (ядухи). Раптова задишка у оперованих хворих може свідчити про закупорку дихальних шляхів слизом, попаданні в них блювотних мас, сторонніх тіл, або здавлюванні легеневої тканини накопиченими повітрям чи рідиною в плевральній порожнині.

Перша допомога - надання хворому підвищеного положення (сидячи, напівсидячи). Необхідно звільнити його від стискуючого одягу, забезпечити доступ кисню - відкрити вікно. При вираженій задишці призначають оксигенотерапію - дихання зволоженим киснем за допомогою кисневої подушки або інгаляцію кисню, викликати лікаря.

Кашель - захисний рефлекторний акт, який характеризується раптовим, поштовхоподібним видихом при закритій голосовій щілині. Він виникає внаслідок подразнення епітелію дихальних шляхів або листків плеври, іноді він спостерігається при психоемоціональному збудженні. Кашель може бути сухим (без виділення мокроти) або вологим (з виділенням мокроти). Мокрота може мати характер серозного виділення, слизу, гною, бути склоподібною. В мокроті можуть бути прожилки крові (кровохаркання) або вона повністю забарвлена кров'ю (легенева кровотеча). Іноді при набряку легень чи серцевій астмі харкотиння може мати кров'янисто-пінистий характер

Перша допомога - хворому надають положення напівсидячи. При нестерпному кашлі пацієнта треба заспокоїти, дають йому теплий напій (наприклад, молоко з невеликою кількістю харчової соди, або розбавляють його карбонатною мінеральною водою - Поляна Квасова, Боржомі, Лужанська), відвари трав - термопсису, чабрецю, квіток з липи, алтею. До ніг можна прикласти грілку, гірчичники, перцевий пластир або банки на грудну клітку.

При кровохарканні і легеневій кровотечі використання гірчичників, банок заборонено, а кладуть міхур з льодом на грудну клітку, забезпечують аерацію повітря. Необхідно пам'ятати, що при легеневій кровотечі хворі не помирають від крововтрати, а від асфіксії чи пневмонії. Тому таких хворих укладають в підвищеному положенні на бік ураженої легені, і щоб запобігти попаданню крові в дихальні шляхи здорової легені, викликати лікаря.

В післяопераційному періоді, для профілактики пневмонії, заставляють відкашлювати мокроту, притримуючи руками операційну рану. Для покращення виділення мокроти проводять перкусійний масаж грудної клітки, заставляють дихати через ніс, призначають засоби, що сприяють відхаркуванню.

Біль в грудній клітці - при захворюваннях дихальної системи зв'язаний з кашлем або диханням. Він виникає при залученні до патологічного процесу паріетальної чи вісцеральної плеври, а також при запаленні міжреберних м'язів.

Перша допомога - хворих укладають на болючий бік, притискаючи його до ліжка. Інтенсивність болю зменшують гірчичники, перцевий пластир, зігріваючі компреси, банки, прикладені на грудну клітку.

У хворих, оперованих на грудній клітці операцію закінчують дренуванням плевральної порожнини, дренажі приєднують до активного чи пасивного дренажу. За хворим і дренажами необхідно вести спостереження. Треба слідкувати за кількістю і характером виділень із дренажів, станом пов'язок, а у випадку пасивного дренування стежити, щоб трубка не виходила за рівень рідини в банці. При тривалому дренуванні емпієми легень виділення можуть просочуватись між трубкою і грудною стінкою і мацерувати шкіру. Для профілактики мацерації шкіру обробляють пастою Ласара.

Догляд за хворими, оперованими на органах сечовиділення.

Проявами порушення функції органів сечовиділення є порушення секреції та екскреції сечі. Процес утворення і виділення сечі називається діурезом. В нормі людина за добу виділяє від 1 до 2 л сечі. Кількість сечі залежить від кількості спожитої і виділеної позанирковим шляхом рідини Зменшення добової кількості менше ніж 500 мл називається олігурією, відсутність сечі або виділення її до 50 мл - анурією. Виділення понад 2 л сечі -поліурія. Часте, понад 6 раз за добу, виділення сечі називається поллакіурією.

Відсутність сечі може бути в результаті зниження її фільтрації в нирках (АТ, нижчий за 70 мм рт ет) - преренальна анурія, порушення її секреції в нирках (ренальна анурія), або порушення виділення сечі по сечових шляхах (постренальна анурія). Наявність сечі в сечовому міхурі і порушення її виділення з нього - ішурія. Часте, болісне виділення сечі з покликами на сечовипускання називається дизурією.

Крім особливостей діурезу для розпізнавання урологічних захворювань має значення дослідження сечі. При проведенні загального аналізу сечі враховують її колір, прозорість, запах, реакцію, питому вагу, хімічний склад, а також мікроскопію осадку. Із перерахованих властивостей при порушенні екскреції сечі найбільше значення має мікроскопія осадку, основними складниками якого є еритроцити, лейкоцити, циліндри, епітеліальні клітини, кристали та аморфні соляні маси. Поява еритроцитів в сечі носить назву гематурії. Якщо при цьому еритроцити виявляються лише при мікроскопії то говорять про мікрогематурію. В тих випадках, коли змінюється колір сечі, користуються терміном макрогематурія. При виявленні в сечі лейкоцитів понад 1-2 в полі зору говорять про лейкоцитурію, яка свідчить про запальний процес в сечовидільній або статевій системі.

При гострому порушенні прохідності сечі по сечоводах (наявність каменя тощо) виникає симптом під назвою ниркова колька. Якщо пацієнт не може виділити сечу з переповненого сечового міхура, то говорять про гостру затримку сечі. Вона може бути зумовлена доброякісною гіперплазією або раком передміхурової залози, вклиненим каменем сечового міхура, порушенням іннервації сечового міхура або рефлекторним характером. Найчастіше рефлекторна затримка сечі виникає у хворих після операцій на органах малого тазу або в інших пацієнтів під впливом наркотичних засобів.

Ниркова колька, як і гостра затримка сечі відносяться до невідкладних станів. При нирковій кольці порушений відтік приводить до підвищення тиску в нирковій мисці, розтягу ниркової капсули, появі приступу болю. Біль при нирковій кольці локалізуються в поперековій ділянці, носять гострий характер, віддає в пахову ділянку та статеві органи, нерідко супроводжується дизуричними явищами і макрогематурією.

Гостра затримка сечі супроводжується сильним болем в надлобковій ділянці з частими безплідними покликами до сечовипускання, неспокійним станом хворих.

Перша допомога при нирковій кольці включає використання тепла (грілка на поперекову ділянку, приймання гарячої - 38-39'С - ванни протягом 15-20 хвилин), які знімають спазм сечоводу, сприяють виходу каменя.

Гостра затримка сечі вимагає швидкого виведення сечі із сечового міхура. Якщо затримка виникає в післяопераційному періоді, то можна спробувати викликати випорожнення сечового міхура без його катетеризації. Самостійному сечовипусканню сприяє шум води, що витікає з крану, тепла грілка на ділянку лобка, зрошення татевих органів еплою водою. Якщо проведені заходи не ефективні, проводять катетеризацію сечового міхура. Для катетеризації використовують м'які (гумові), напівжорсткі (пластмасові) і металічні катетери. У чоловіків тільки лікар може випускати сечу металічними катетером.

Катетеризація сечового міхура у жінок. Для цього необхідно провести туалет зовнішніх статевих органів. Після миття рук з милом і обробки їх 96° розчином спирту, пальцями лівої руки розводять великі статеві губи, тричі протирають зовнішній отвір сечовидільного каналу ватним тампоном, змоченим розчином антисептика (1% розчином риванолу, або 3% борної кислоти, 1:5000 розчином фурациліну). Правою рукою, за допомогою пінцету вводять катетер в отвір сечовивідного каналу. Катетер виймають трохи раніше, ніж вийде вся сеча, щоб залишки сечі промили сечовивідний канал.

Катетеризація сечового міхура у чоловіків. Положення тіла на спині з дещо розведеними ногами. Між ноги кладуть резервуар, в який буде випущена сеча. Правою рукою тричі дезінфікують зовнішній отвір сечовивідного каналу. Великим і вказівним пальцями лівої руки розводять губки уретри, а правою, за допомогою пінцету вводять в уретру катетер після змазування його стерильним гліцерином чи вазеліновою олією. Катетер вводять плавно, без особливих зусиль Поява сечі вказує, що катетер знаходиться в сечовому міхурі.

Операції на нирках досить часто закінчуються нефростомією - трубкою проведеною через паренхіму нирки в ниркову миску. Операції на сечовому міхурі майже постійно завершують залишенням трубки в його порожнині - цистостомією. В післяопераційному періоді на органах сечовидільної системи проводять такий же догляд, як і після інших операцій (слідкують за станом шкіри, слизових оболонок, контролюють пульс, АТ, дихання, проводять профілактику тромбозів тощо). Але необхідно відмітити, що урологічні хворі, як правило, люди похилого віку, тому і відноситись до них треба пильніше. Нефростомічну і цистостомічну трубки необхідно періодично (1-2 рази на добу) промивати розчинами антисептиків (1% розчину риванолу, або 2% борної кислоти, 1:5000 розчином фурациліну).

Підготовка хворих до планових і екстрених операцій. Екстрені операції виконуються при невідкладних станах, а часом і за життєвими показаннями (тобто коли зволікання з операцією може привести до значного погіршення стану хворого, а то й до загибелі ). Їх проводять зразу або через декілька годин після надходження до стаціонару. Тому підготовка до операції в даних випадках зводиться до визначення функціонального стану основних органів і систем (дихальної, серцево-судинної, видільної), визначення рівня глікемії. При їх компенсації проводять санітарну обробку шкіри, голять волосяний покрив на місці операційного поля, пропонують хворому помочитися, або випускають сечу катетером, дренують шлунок, а при необхідності промивають його і проводять необхідне оперативне втручання. При декомпенсації органів проводять короткочасну (до 2 год) підготовку, наприклад, знижують АТ, відновлюють кислотно-лужну рівновагу, знижують рівень глікемії, а потім виконують операцію

При виконанні планових операцій (операції, що можуть бути відстрочені на певний час без шкоди для хворого) проводять повноцінне обстеження всіх органів та систем і проводять загальну і спеціальну підготовку хворих до оперативного втручання. До загальної підготовки входить психологічна підготовка та загальносоматична.

Психологічна підготовка має за мету впевнити хворого про необхідність оперативного втручання заспокоїти його перед операцією, створити атмосферу повної довіри і впевненості в позитивний результат лікування.

Завданням загальносоматичної підготовки е досягти компенсації порушених функцій органів та систем, які були виявлені в процесі обстеження, і створити резерв їх функціонування. Наприклад, при обстеженні хворого перед операцією була виявлена гіпертонічна хвороба з високими цифрами АТ. Перед операцією необхідно хворого проконсультувати у терапевта, добитись стійкої стабілізації АТ, а потім провести операцію.

Спеціальна підготовка проводиться при виконанні певних операцій. Наприклад, при звуженні стравоходу над місцем звуження накопичуються залишки їжі, створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Тому перед операцією проводиться санація стравоходу – за 5 – 6 днів промивається стравохід 0.1% теплим розчином перманганату калію чи розчином фурациліну. Сануються каріозні зуби. Рекомендують споживати подрібнену висококалорійну їжу, а іноді накладають гастростому і згодом виконують основний етап операції.

При стенозі вихідного відділу шлунка хворих виникає блювота. З блювотними масами втрачаються білки, електроліти, наступає зневоднення організму. Перед операцією проводиться корекція виявлених змін, щоденно (протягом 6-8 днів) промивають шлунок на ніч за допомогою зонда для скорочення стінок, зменшення запальних змін, що має значення для відновлення моторної функції шлунка після операції.

Спеціальна підготовка хворих з захворюваннями товстої кишки полягає в механічному очищенні кишки та боротьбі з вірулентною флорою. Для очищення кишки призначають вазелінову олію по 20 мл 3 рази на добу, 10% розчин сульфату магнію 5 – 6 ложок на добу. За 2 дні до операції вечорами ставлять очисні клізми, останню клізму ставлять за 2 – 3 години до операції. з метою профілактики вірулентної інфекції за 2 дні до операції призначають метронідазол по 0,5 х 3 р/день, або безпосередньо перед операцією вводять внутрішньовенне 100 мл метронідазолу і 1,0 цефтріаксону.

У хворих з жовчнокам'яною хворобою і механічною жовтяницею проводять інфузійну, дезінтоксикаційну терапію, іноді проводять ендоскопічну папілосфінктеротомію. Після зниження жовтяниці поводять основний етап операції. Необхідно пам'ятати,що хворих, в яких немає ефекту від проведення консервативного лікування необхідно оперувати якомога раніше.

Пацієнтів з великими післяопераційними грижами перед операцією вчать правильно (через ніс) дихати, тренують м'язи передньої черевної стінки, заставляють носити бандажі.

Між бандажем і черевною стінкою поступово роздувають камеру від футбольного м'яча для адаптації органів до підвищеного тиску в животі після операції.

Одним із важливих завдань передопераційної підготовки у хворих з захворюваннями легень є навчити пацієнтів періодичному глибокому диханню, особливо повному видиху, вмінню відкашлювати мокроту. Для цього призначається курс лікувальної фізкультури. Проводять санацію трахеобронхіального дерева шляхом призначення антибіотиків, їх ендобронхіальної інстиляції, надання тулубу постурального (таке положення тіла, при якому найкраще виділяється мокрота) положення.

Безпосередня підготовка хворих до всіх операцій базується на таких принципах:

1) попередня підготовка операційного поля;

2) порожній шлунок;

3) порожній кишечник;

4) порожній сечовий міхур;

5) премедикація.

Попередня підготовка операційного поля передбачає гігієнічну ванну напередодні, зміну натільної та постільної білизни, сухе гоління операційного поля за 1 год до операції.

Порожній шлунок - напередодні пацієнт приймає легку вечерю о 17-18 год. В день операції забороняється прийом їжі і питво.

Порожній кишечник - напередодні вечором хворому ставлять 2 очисні клізми і 1-у ранком або напередодні, приблизно о 15 год, рекомендують фортране - 1 пакет розчиняють в 1 л води і випивають її по склянці через кожних 10 хв. До вечора наступає очищення тонкої і товстої кишки. Даний метод не рекомендують хворим з явищами часткової кишкової непрохідності.

Порожній сечовий міхур - кожному перед хворому операцією пропонують спорожнити сечовий міхур. При тривалих операціях чи операціях на органах малого тазу проводять катетеризацію сечового міхура

Премедикація - передбачає введення медичних препаратів безпосередньо перед операцією з метою профілактики ускладнень, зв'язаних з дією наркозних препаратів


3054988582963738.html
3055123731375145.html
    PR.RU™