Крім названої, розрізняють також перехресну еластичність попиту і таку, яка визначається рівнем доходів спожива- чів

Першу можна розрахувати за формулою:

,

де ∆Ха та Ха — відповідно відносна зміна обсягів продажу та початкове їх значення стосовно товару а.

∆Рb та Рb — відповідно відносна зміна ціни та початкова ціна товару b.

Якщо — продукти взаємозамінні.

Якщо — продукти взаємодоповнювані.

Якщо — продукти не замінюють один одного, між ними немає конкурентного співвідношення.

Еластичність попиту залежно від рівня доходів споживачів визначають за формулою:

,

де ∆Х та Х — відповідно відносна зміна та початкове значення обсягів продажу;

∆С та С — відповідно відносна зміна та початкове значення доходів споживачів.

Якщо — попит нееластичний, тобто зменшується за збільшення доходів (товари низької якості). За попит буде еластичним, тобто таким, що збільшується у разі зростання доходів (товари високої якості).

Основними чинниками, які визначають цінову еластичність попиту, є:

— замінність товарів: що більше замінників товару, то еластичнішим є попит на нього;

— питома вага товару в доході споживачів: що важливішим є місце продукту в бюджеті споживачів, то вища еластичність попиту на нього;

— належність товару до предметів розкошів чи першої необхідності: що ближчий товар до життєво необхідних, то менш еластичним є попит на нього;

— фактор часу: еластичність попиту на продукт прямо залежить від проміжку часу, необхідного для прийняття рішення, оскільки зі зміною ціни змінюються звички і смаки споживачів.

Пропонування — це кількість товару, яку виробники готові і згодні виготовити і запропонувати за дану ціну, на даному ринку протягом конкретного часу. Закон пропонування стверджує, що виробники вважатимуть доцільним спрямувати більшу кількість ресурсів на виробництво даного товару за відносно більш високого рівня ціни на нього. Зміна обсягів пропонування може статися внаслідок зміни умов виробництва і поставок товарів на ринок, а саме:

— зміни цін елементів виробництва (заробітна плата персоналу, вартість засобів виробництва): що вищі такі ціни, то менше пропонування, бо вони безпосередньо впливають на собівартість;

— кількість підприємств: що їх більше, то більші обсяги пропонування;

— рівень розвитку технології: що вона досконаліша, то більше пропонування;

— ціна товару: що вона вища, то більше пропонування.

Крім попиту і пропонування чинниками, які формують конкретну ситуацію в ціноутворенні і які досліджують за розробки цін, є:



— стан грошової сфери: що більша купівельна спроможність грошей і сприятливіший валютний курс, то більша можливість підвищення рівня цін, їх багатоваріантності;

— суспільна ціна виробництва: що менші суспільні витрати виробництва і середній прибуток, то більший інтервал можливої зміни цін;

— стан конкуренції: що більша питома вага цінової конкуренції, то менші можливості підвищення рівня цін;

— суспільно-державна політика регулювання цін: що потужнішою є така система, то менші можливості встановлення непомірно високих цін;

— монополістичне регулювання цін: що вища його міра, то недосконалішою з погляду маркетингової ідеї є система ціноутворення;

— якість і новизна продукту: що вони вищі, то обережнішим має бути розрахунок цін;

— обсяги поставок: що вони більші, то нижчою може бути ціна;

— взаємовідносини між покупцем і продавцем: що вони триваліші, то помірніші ціни;

— умови поставок: якщо вони сприятливіші для покупця, то ціна буде вищою;

— кількість продавців і покупців: що їх більше, то складніше змінити ціну.

Наступним етапом маркетингової розробки ціни є розрахунок витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Ці витрати поділяються на такі види:

постійні (фіксовані) — не змінюються залежно від обсягів випуску продукції (заробітна плата апарату управління, амортизаційні відрахування, страхові внески тощо);

змінні — змінюються залежно від обсягів виробництва (вартість сировини, матеріалів, палива, заробітна плата робітників та ін.);

повні (загальна вартість) — сума постійних і змінних витрат;

середні (питомі), у тому числі постійні, змінні, повні, витрати з розрахунку на одиницю продукції;

маржинальні — збільшення (зменшення) повних витрат за відповідного збільшення (зменшення) обсягу виробництва на одиницю продукції.



Якщо аналіз системи ціноутворювальних чинників дає змогу встановити максимальні межі цін на товари, то аналіз витрат — їхні мінімальні значення. Коли ціни нижчі за витрати, підприємство прибутку не матиме.

Після цього настає етап установлення приблизного рівня цін. Це здійснюється через аналіз реальних цін на конкурентні товари. Джерелами інформації для такого аналізу є порівняльні закупівлі товарів-конкурентів, участь у виставках, ярмарках, вивчення проспектів, каталогів, відповідні експертні оцінки, опитування споживачів.

Кінцевим етапом алгоритму маркетингового розрахунку цін є вибір методу чи методів ціноутворення, а також безпосередній розрахунок цін.


3045636093978396.html
3045757101042642.html
    PR.RU™